ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування положень статті 257-1 Цивільного процесуального кодексу України» (вих. №9-1129/0/4-16 від 15.04.2016 року)
Стаття 257-1 ЦПК України доповнена Законом України від 4 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» і розміщена в главі 6 (Окреме провадження) розділу IV ЦПК України (Окреме провадження. Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення).
В основу порядку розгляду справ окремого провадження закладені загальні правила позовного провадження. Оскільки справи окремого провадження мають суттєву специфіку, то провадження у цих справах становлять певний синтез загальних правил Цивільного судочинства, правил,які властиві окремому провадженню в цілому, а також правил, які властиві виключно певній категорії таких справ. Тобто специфіка провадження у кожній категорії справ окремо регулюється шляхом встановлення до загального порядку розгляду справ окремих процесуальних винятків та доповнень.
Це підтверджується назвою статті 257-1 ЦПК України, де зазначається про особливості провадження у цій категорії справ.
Зі змісту частини першої статті 257-1 ЦПК України вбачається, що законодавець, надаючи заявникові право вибору, до якого суду звернутись із відповідною заявою, виходив насамперед з інтересів заявника. Саме тому в цій нормі чітко визначені умови її застосування: 1) заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України 2) може бути подана до будь-якого суду за межами окупованої території України 3) незалежно від місця проживання заявника.
При цьому таке право заявника не ставиться в залежність від того, знаходиться місце проживання заявника на тимчасово окупованій території України чи за межами такої території.
Звертаємо також увагу, що, на відміну від передбаченого цією нормою правила щодо підсудності заяв про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, заяви про встановлення факту смерті на такій території за змістом абзацу 2 частини першої статті 257-1 ЦПК України можуть бути подані за місцем проживання (перебування) заявника до суду за межами тимчасово окупованої території України.
Отже, у контексті порушеного питання слід зауважити, що заяви про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України мають розглядатися судом за загальними правилами, передбаченими для розгляду заяв про народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження (пункт 7 частини першої статті 256 ЦПК України), у тому числі щодо суб'єктів звернення у такій категорії справ.
Відповідно до частини третьої статті 235 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Нормами ЦПК України не передбачено механізму в рамках позовного або окремого провадження для перевірки судом факту наявності тотожної справи на розгляді в цьому або іншому суді для запобігання випадкам розгляду і вирішення тотожних цивільних справ. Водночас з урахуванням положень частини третьої статті 235 ЦПК України встановлення судом факту знаходження аналогічної заяви про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України у провадженні цього або іншого суду є підставою для відмови у відкритті провадження за такою заявою на підставі пункту З частини другої статті 122 ЦПК України або залишення її без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 207 ЦПК України.
Відповідно до зазначеної норми ЦПК України справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду. Використання законодавцем у цій нормі терміна «невідкладний» як оціночної категорії зобов'язує суд вчиняти відповідні процесуальні дії щодо розгляду заяв про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України в пріоритетному, першочерговому порядку, що означає розгляд такої заяви відразу після передання її у провадження конкретного судді. При цьому першочерговий порядок розгляду такої справи означає її розгляд раніше інших справ. Це зумовлено значущістю для заявників питання щодо встановлення відповідного факту та їх проживанням, як правило, на тимчасово окупованій території України.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, слід враховувати норму статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якою встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, вирішуючи питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), a також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilaşcu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що, виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду в такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 213 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку статті 257-1 ЦПК України.
При формулюванні резолютивної частини рішення у зазначеній категорії справ судам слід керуватись частиною третьою статті 257-1 ЦПК України, згідно з якою у рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків. Оскільки наведений у цій нормі перелік відомостей, які мають бути зазначені у рішенні суду, не є вичерпним, судам під час вирішення цього питання слід також враховувати положення статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», якою врегульовано порядок та підстави для державної реєстрації народження фізичної особи та її походження.
Враховуючи зазначене, в резолютивній частині ухваленого в порядку статті 257-1 ЦПК України рішення суду обов'язково мають бути вказані дані про дату і місце народження дитини, її стать, а також відомості про батьків. При цьому зазначення у судовому рішенні імені дитини не є обов'язковим, оскільки ім'я дитини може бути зазначене батьками безпосередньо під час державної реєстрації народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Такий висновок узгоджується з частиною другою статті 259 ЦПК України, згідно з якою рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Зазначений інформаційний лист затверджений суддями судової палати у цивільних справах ВССУ.
_03_03.png)
