Вироком суду особу засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Особу визнано винуватим та засуджено за те, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на четвертому поверсі недобудованої будівлі, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, що виникли в результаті образи, підійшов ззаду до дівчини та штовхнув, внаслідок чого вона впала на бетонну підлогу, вдарившись при цьому головою та втратила свідомість. У подальшому особа розкладним ножем завдав потерпілій не менше 40 ударів у ділянку грудної клітини та передньої частини шиї, від отриманих тілесних ушкоджень остання померла на місці події.
Після умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, переконавшись в тому, що дівчина не подає ознак життя, особа викрав фотоапарат та планшет потерпілої.
Апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції та призначив особі покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців. Апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що хоча особа раніше судимий, але не за злочини проти життя і здоров'я людини, на спецобліках не перебував, визнав фактичні обставини справи, що, на думку апеляційного суду, з врахуванням молодого віку засудженого, дає підстави для пом'якшення йому покарання.
ККС ВС скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
ВС роз’яснив, що покарання у виді довічного позбавлення волі є тим видом покарання, що застосовується у випадках, коли необхідність такого призначення обумовлюється особливими обставинами, що обтяжують відповідальність, та виключно небезпечністю особи винного.
Суд касаційної інстанції зазначив, що засуджений, будучи молодою, фізично здоровою, працездатною людиною, не вважаючи життя людини найвищою цінністю, жорстоко та безжально, шляхом нанесення численних ножових поранень, холоднокровно вбив раніше знайому йому неповнолітню потерпілу, яка перебувала із ним у дружніх відносинах, не створювала для нього ніякої небезпеки, не чинила щодо нього протиправних дій та опору, перебувала у безпорадному стані. Вбиваючи потерпілу, особа діяв зухвало, на ґрунті раптової образи, через малозначний привід, а після жорстокого вбивства, ще й заволодів майном потерпілої, чим поставив її життя нижче від своїх бажань, нехтуючи загальнолюдськими цінностями.
А апеляційний суд не врахував, що довічне позбавлення волі призначається з урахуванням таких даних, як наявність судимостей в особи, з урахуванням негативних характеристик з місця проживання, що в свою чергу, свідчить про небажання особи стати на шлях виправлення і, як наслідок, нехтування загальнолюдськими цінностями, зокрема, життям людини.
ВС звернув увагу, що засуджений вчинив два умисні злочини, один з яких є особливо тяжким насильницьким злочином проти життя неповнолітньої особи, яка до того ж перебувала у безпорадному стані, протягом іспитового строку за раніше вчинені умисні злочини проти власності, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення та стійку злочинну поведінку.
Тому ВС погодився з висновком суду першої інстанції, що засуджений є особливо небезпечним для суспільства, а будь-який інший вид покарання окрім довічного позбавлення волі не забезпечить мету покарання у виді виправлення засудженого та запобігання вчинення нових злочинів (постанова від 18.09.2018 у справі № 367/6965/15-к).
Джерело: Українське право
_03_03.png)
