Суди розглядали справу за позовом особи про визнання заповіту недійсним та за зустрічним позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Позивач за первісним позовом вказував, що звернувся до державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, яка відкрилася після смерті його брата та дізнався, що спадкодавець склав заповіт на відповідача. Зазначав, що отримав копію заповіту за ухвалою суду та вважає, що заповіт підписаний не його братом.
Відповідач звернувся з зустрічним позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини, в якому зазначав, що про існування заповіту йому стало відомо лише після звернення позивача за первісним позовом до суду.
Суд першої інстанції вирішив у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити та надати особі додатковий строк три місяці для подання заяви про прийняття спадщини. Cуд виходив з того, що причиною пропуску позивачем шестимісячного строку для прийняття спадщини є необізнаність про наявність заповіту, що розцінено судом як поважна причина.
Апеляційний суд рішення міськрайонного суду в частині задоволення зустрічного позову скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції не погодився, що необізнаність про існування заповіту є поважною причиною пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини.
ВССУ залишив рішення апеляційного суду без змін та зазначив, що доводи позивача за зустрічним позовом про наявність поважних причин пропущення строку для прийняття спадщини, оскільки він не є родичем померлого, йому не було відомо про смерть спадкодавця, а також, що нотаріусом не зроблено жодної спроби розшукати спадкоємця, є безпідставними та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Позивач за зустрічним позовом звернувся до Верховного Суду України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права.
ВСУ заяву особи задовольнив частково, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
ВСУ зазначив, що за змістом статті 1272 Цивільного кодексу України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Суд роз’яснив, що правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо:
1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви;
2) ці обставини визнані судом поважними.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.
ВСУ зазначив, що при розгляді таких спорів судам слід дослідити чи вчиняв державний нотаріус після встановлення ним наявності заповіту спадкодавця дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, чи здійснювався виклик спадкоємця за заповітом, в тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
Верховний Суд України вказав, що суд апеляційної інстанції не дослідив зазначених обставин та не навів достатніх мотивів, за якими він вважає неправильними висновки суду першої інстанції, ухваливши на підставі тих же доказів, що й суд першої інстанції, протилежне рішення (постанова від 23.08.2017 у справі № 6-1320цс17).
_03_03.png)
