Правовий висновок Верховного Суду України у справі щодо стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації (Постанова ВСУ від 27.04.2016 року по справі № 6-216цс16)

 П О С Т А Н О В А 
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

                                                                    27 квітня 2016 року                                                                                                 м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши на засіданні справу за позовом державного підприємства «Чернівецький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» до ОСОБА_1, третя особа – Державна фінансова інспекція в Чернівецькій області, про відшкодування шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 17 червня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року державне підприємство «Чернівецький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі – ДП «Чернівецький НДІ землеустрою») звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що в березні-травні 2010 року контрольно-ревізійне управління Чернівецької області здійснило ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності державного підприємства, в тому числі щодо використання коштів Стабілізаційного фонду для здійснення заходів з безоплатного оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки (далі – Стабілізаційний фонд) за 2009 рік. За результатами проведеної перевірки складено акт ревізії від 26 травня 2010 року й направлено ДП «Чернівецький НДІ землеустрою» лист про усунення порушень і недоліків, забезпечення відшкодування за рахунок винних осіб незаконно виплаченої заробітної плати на суму 201 тис. 984 грн 39 коп. та коригування розрахунків з державними цільовими фондами на загальну суму 74 тис. 517 грн 17 коп. Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2011 року ухвалив стягнути з ДП «Чернівецький НДІ землеустрою» в дохід Державного бюджету України 201 тис. 984 грн 39 коп. та зобов’язати підприємство відкоригувати розрахунки зі сплати внесків до державних цільових фондів на суму 74 тис. 517 грн 17 коп. ДП «Чернівецький НДІ землеустрою» повернуло до державного бюджету кошти в розмірі 65 тис. грн, залишилися непогашеними кошти в розмірі 211 тис. 501 грн 56 коп. У березні 2013 року порушено кримінальне провадження та внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Шевченківський районний суд м. Чернівці ухвалою від 16 вересня 2014 року постановив звільнити від кримінальної відповідальності колишнього директора підприємства ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 366 КК України у зв’язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження відносно нього закрити.

Посилаючись на те, що органами досудового слідства та судом встановлено, що ОСОБА_1, обіймаючи посаду виконуючого обов’язки директора підприємства, вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, у зв’язку із чим підприємство незаконно отримало від Стабілізаційного фонду за 2009 рік бюджетні кошти в сумі 276 тис. 501 грн 56 коп., у тому числі 201 тис. 984 грн 39 коп. – незаконні витрати на оплату праці та 74 тис. 517 грн 17 коп. – сплачені підприємством внески до державних цільових фондів, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на свою користь 276 тис. 501 грн 56 коп. у зв’язку із вчиненням злочину з підстав, передбачених статтями 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статей 134, 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Кіцманський районний суд Чернівецької області рішенням від 17 грудня 2014 року відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд Чернівецької області рішенням від 17 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову, постановив стягнути із ОСОБА_1 на користь ДП «Чернівецький НДІ землеустрою» заподіяну матеріальну шкоду у зв’язку з незаконно виплаченою заробітною платою в сумі 201 тис. 984 грн 39 коп. та сплачені підприємством внески до державних цільових фондів у сумі 74 тис. 517 грн 17 коп.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 жовтня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вищезазначене рішення апеляційного суду.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування рішення апеляційного суду та ухвали суду касаційної інстанції й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав, неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 134, 233 КЗпП України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

22 жовтня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» до фізичної особи про відшкодування шкоди (№ 6-29844св14);

26 листопада 2014 року у справі за позовом Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та державного підприємства «Одеська залізниця» до фізичної особи про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення злочинних дій (№ 6-37739св14);

29 липня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» до фізичної особи про відшкодування шкоди (№ 6-1060св15).

Крім того, заявник посилається також на постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від:

26 листопада 2014 року у справі за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» до фізичної особи про відшкодування шкоди (№ 6-139цс14);

23 грудня 2015 року у справі за позовом приватного підприємства «Вознесенськ Транзит» до фізичної особи про відшкодування шкоди (№ 6-1654цс15);

2 березня 2016 року у справі за позовом заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави до фізичної особи про відшкодування шкоди (№ 6-1263цс15).

Так, постановляючи ухвалу у справі № 6-29844св14 та скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду, суд касаційної інстанції керувався тим, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов’язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови суд оцінює згідно з положеннями статті 212 ЦПК України. На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також зазначати докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи (наприклад, урахування матеріального становища відповідача або вини потерпілого). Проте вироку в кримінальній справі, що набрав законної сили, ухвалено не було, тому згідно зі статтею 57, частиною четвертою статті 61, статтею 212 ЦПК України докази, набуті у кримінальному провадженні, оцінюються на рівні з іншими доказами у справі. Однак апеляційний суд не досліджував розміру завданої шкоди, який повинен доводитись позивачем, пославшись на доведення вини відповідача на підставі доказів, перелічених у поданні слідчого про направлення кримінальної справи до суду.

В ухвалі № 6-37739св14 суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий апеляційний розгляд, виходив з того, що надавати оцінку цивільно-правовим наслідкам дій фізичної особи лише на підставі постанови суду про закриття кримінального провадження, яка за частиною четвертою статті 61 ЦПК України не є преюдиційною, неправильно, оскільки вказана постанова є одним з доказів, який підлягає оцінці разом з іншими доказами. Крім того, передбачений статтею 233 КЗпП України річний строк на звернення до суду із зазначеним позовом обчислюється не з моменту набрання законної сили постанови суду про закриття кримінального провадження, а з моменту, коли позивачу стало відомо про заподіяну підприємству шкоду.

Постановляючи ухвалу у справі № 6-1060св15 та скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що суд зобов’язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135¹ КЗпП України може бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність та чи такий договір був укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність. Посада водія до такої категорії працівників не відноситься. Установивши відсутність умов для притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності, суд не перевірив наявності або відсутності правових підстав для покладення на нього матеріальної відповідальності у межах середнього місячного заробітку (стаття 132 КЗпП України) або обмеженої матеріальної відповідальності (стаття 133 цього Кодексу)

У постанові № 6-139цс14 Верховний Суд України, скасувавши ухвалу касаційного суду й направивши справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, виходив з того, що суд має зробити правові висновки щодо наявності підстав для покладення матеріальної відповідальності на працівника й щодо розміру матеріальної шкоди, яка спричинена працівником, і розміру шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням положень статей 137 та 138 КЗпП України щодо обов’язку доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності за спричинену шкоду, передбачених статтею 130 цього Кодексу. Однак суди встановили лише підстави матеріальної відповідальності працівника, не зробили правових висновків щодо передбачених статтею 137 КЗпП України обставин, які підлягають урахуванню при визначенні розміру відшкодування.

Приймаючи постанову у справі № 6-1654цс15 та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої суди повинні перевірити, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом установлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, і з цього ж часу обчислюється строк на пред’явлення регресного позову.

У постанові № 6-1263цс15 Верховний Суд України, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, керувався тим, що за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день прийняття постанови про порушення кримінальної справи відносно особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про задоволення позову з огляду на те, що матеріальної шкоди завдано підприємству з вини відповідача, що підтверджується актом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Чернівецький НДІ землеустрою», постановами Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року, 8 лютого 2012 року та ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 вересня 2014 року. При цьому суд зазначив, що із вказаним позовом підприємство могло звернутися лише після постановлення ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 вересня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, а тому передбачений статтею 233 КЗпП України річний строк для звернення підприємства із зазначеним позовом останнім не пропущено.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом норм матеріального права (частини третьої статті 233 КЗпП України щодо строку позовної давності), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в наданих для порівняння судових рішеннях у справах № 6-37739св14, № 6-1654цс15, № 6-1263цс15.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що згідно з наказом Держкомзему України від 5 серпня 2008 року НОМЕР_1 ОСОБА_1 був призначений на посаду виконуючого обов’язки директора ДП «Чернівецький НДІ землеустрою».

У березні-травні 2010 року контрольно-ревізійне управління в Чернівецькій області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства, в тому числі щодо використання коштів Стабілізаційного фонду за 2009 рік та завершений звітний період 2010 року.

За результатами ревізії 26 травня 2010 року складено акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства та направлено останньому листа про усунення порушень і недоліків та забезпечення відшкодування за рахунок винних осіб незаконно виплаченої заробітної плати в сумі 201 тис. 984 грн 39 коп. та коригування розрахунків з державними цільовими фондами на загальну суму 74 тис. 517 грн 17 коп.

Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2011 року з виправленнями, внесеними ухвалою цього ж суду від 8 лютого 2012 року, ухвалив стягнути з ДП «Чернівецький НДІ землеустрою» в дохід Державного бюджету України 201 тис. 984 грн 39 коп. та зобов’язати підприємство відкоригувати розрахунки зі сплати внесків до державних цільових фондів на суму 74 тис. 517 грн 17 коп.

ДП «Чернівецький НДІ землеустрою» повернуло до Державного бюджету  України кошти в розмірі 65 тис. грн, залишилися непогашеними кошти в розмірі 211 тис. 501 грн 56 коп.

У березні 2013 року порушено кримінальне провадження та внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України.

Шевченківський районний суд м. Чернівці ухвалою від 16 вересня 2014 року постановив звільнити від кримінальної відповідальності колишнього директора підприємства ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 366 КК України у зв’язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження відносно нього закрити.

З позовною заявою у цій справі ДП «Чернівецький НДІ землеустрою» звернулося до суду в жовтні 2014 року.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно з положенями пункту 4 частини першої статті 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).

Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП України. Спірні правовідносини у справі, яка переглядається, регулюються положеннями КЗпП України, статтею 233 якого встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як роз’яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Отже, прийняття постанови про звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, здатних підтвердити початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

З огляду на викладене можна зробити висновок, що за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день прийняття постанови про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1, обіймаючи посаду виконуючого обов’язки директора підприємства, вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, у зв’язку із чим підприємство незаконно отримало бюджетні кошти. Винні дії відповідача підтверджуються, зокрема актом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства НОМЕР_2 від 26 травня 2010 року. До суду із зазначеним позовом підприємство звернулося лише у жовтні 2014 року.

Однак суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що передбачений статтею 233 КЗпП України річний строк на звернення до суду із зазначеним позовом підприємство не пропустило, з огляду на те, що початком перебігу такого строку є день постановлення ухвали суду про закриття кримінального провадження. Суди не врахували, що днем виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування є день підписання акта або висновку, складених за результатами інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації; не мотивували об’єктивних причин звернення підприємства із зазначеним позовом лише після постановлення ухвали суду про закриття кримінального провадження.

За таких обставин відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 17 червня 2015 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.