Основні новації КПК 2012

Новий КПК передусім створює нову систему кримінального судочинства, засновану на принципі змагальності. Докорінно змінюється система, в якій домінувало обвинувачення. Роль адвокатів посилюється. Суд за новим КПК - остаточний арбітр у питаннях, що розглядаються. Суд і тільки суд відповідає за захист прав обвинувачених і потерпілих.

До тих справ, які до 20 листопада були направлені до суду з обвинувальним висновком, буде ще застосовуватись старий КПК. До тих же справ, які зараз перебувають у процесі слідства, уже застосовуватимуть норми нового закону.

У новому кодексі з’явилося таке поняття, як «слідчий суддя», який стає однією з ключових фігур у кримінальному процесі, зокрема, на стадії досудового розслідування. У ст. 3 КПК надано визначення терміна «слідчий суддя». Це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. У судах першої інстанції слідчий суддя обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду на строк до трьох років. Слідчим суддею за посадою є голова Апеляційного суду. Розпорядженням голови Апеляційного суду слідчим суддею може бути призначений суддя Апеляційного суду.

Ще до набрання чинності КПК у міських та районних судах України зборами суддів обрано слідчих суддів. У Новокаховському міському суді Херсонської області повноваження слідчих суддів мають два судді. Саме слідчим суддею за участю сторони захисту, а не прокурором або слідчим, буде вирішуватися більшість питань. Слідчий суддя дає дозволи для проведення слідчих (розшукових) дій, зокрема на обшук житла, його огляд, відібрання біологічних зразків у разі відмови особи добровільно надати їх, для проведення окремих негласних слідчих (розшукових) дій, розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування.

Всі слідчі дії, які пов’язані з обмеженням прав і свобод особи, мають проводитись лише за рішенням слідчого судді. На слідчого суддю покладено обов’язки контролю за дотриманням правоохоронними органами прав і свобод людини.

Новим КПК запроваджено в кримінальний процес України ще одну новацію — кримінальне провадження на підставі угод. Інститут угод суттєво доповнює і змінює інститути спрощеного та скороченого провадження, які були у КПК 1960 року. Стаття 468 КПК 2012 року виділяє два види угод: угода про примирення та угода про визнання винуватості. Угода про примирення може бути лише між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим. Угода про визнання винуватості може бути укладена між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим. Між цими угодами є різниця, але мета їх одна — процесуальне спрощення розгляду справ, зменшення навантаження на систему правосуддя, пом’якшення покарання, визнання можливості каяття і виправлення особи. Крім того, угода про визнання винуватості не може укладатися у справах, де є потерпілий. Тобто у справах, що стосуються злочинів проти особи, такої угоди бути не може.

Угода ж про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Слідчому, прокурору, судді заборонено надавати зазначеним особам допомогу в процесі погодження й укладення цього виду угоди. Ця угода може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тобто там, де покарання не перевищує п’яти років позбавлення волі, а також у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого.

На суд покладено обов’язок перевірити угоду на відповідність вимогам КПК і закону.

Згідно з новим кодексом, запобіжними заходами визначені: особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою. До підозрюваного, обвинуваченого може бути застосований лише один із передбачених законом запобіжних заходів. Запобіжні заходи застосовуються слідчими суддями, судом.

Домашній арешт як запобіжний захід — новела у кримінальному процесі України. Полягає він в обмеженні свободи пересування підозрюваного, обвинуваченого. Це робиться шляхом ізоляції його в житлі. Особі забороняється залишати житло цілодобово або у певний період доби. Цей вид запобіжного заходу може бути застосований лише до особи, яка підозрюється або обвинувачується у скоєнні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Контроль за дотриманням умов домашнього арешту покладається на органи внутрішніх справ. Домашній арешт встановлюється на строк не більше двох місяців, але може бути продовжений ще до шести місяців.

Новим у кримінальному процесі є застосування електронних засобів контролю, який полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого  пристрою, який дає змогу відстежувати та фіксувати його місцезнаходження. Застосовуються ці засоби за ухвалою слідчого судді, суду.

Застосування електронних засобів контролю розпочнеться з дня набрання чинності затвердженого МВС України положення «Про порядок застосування електронних засобів контролю».

Що стосується такого виду запобіжного заходу, як застава, то слід зазначити, що він був передбачений і у КПК 1960 року. Проте застосування застави було незначним. Зараз же суддя, виносячи рішення про запобіжний захід тримання під вартою, зобов’язаний вказати і можливу суму застави у грошовому еквіваленті.

Так, для особи, яка підозрюється у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, розмір застави може бути від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати. Якщо особа підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину (покарання — більше 10 років позбавлення волі) розмір застави, який повинен бути застосований щодо неї, становитиме вісімдесят–триста мінімальних розмірів заробітної плати.

Якщо застава внесена, особа звільняється з-під варти. Якщо застава не внесена, особа і надалі залишається під вартою.

Якщо підозрюваний, обвинувачений порушив покладені на нього обов’язки, застава звертається в дохід держави ухвалою слідчого судді, суду. В іншому разі застава може бути виплачена як компенсація потерпілому за завдані збитки (за згодою обвинуваченого), якщо на те буде відповідне рішення суду. Або ж повернутися заставодавцю уже після винесення виправдувального вироку.

Під заставу не можна випустити осіб, які звинувачуються в особливо тяжких злочинах, що призвели до загибелі людини. У таких справах суддя має право не застосовувати заставу.